ДОВІДКА

Олександр Миколайович Богомол, народився 10 лютого 1977 року у Тернополі.

Закінчив Харківський університет внутрішніх справ (1998, спеціальність – юрист).

Працював:

• слідчим та заступником начальника слідчого Тернопільського міського

відділу міліції (1994—2014),

● першим заступником начальника- начальник слідчого управління УМВС України в Тернопільській області (2014-2015),

• начальником Управління МВС України в Тернопільській області (17 березня 2015-червень 2016).

З червня 2016 — начальник Головного управління Національної поліції в Тернопільській області. Генерал поліції 3-го рангу.

Одружений, виховує трьох синів та доньку.

Олександр Миколайович, Ви сьогодні відома особистість в Тернопільській області і в Україні, а ким Ви мріяли стати у дитинстві?

– Вiйськовим юристом. Про це я вже знав десь у 8 класі. Хоча мрій було багато, мене цікавила військова юриспруденція. Проходив в 10 класі медкомісію, і хлопці, які були зі мною, порадили ще, як варіант – мiлiцiю. Коли я прийшов у відділ кадрiв тоді ще Управління внутрішніх справ Тернопільської області, саме в це приміщення, де ми і зараз, менi запропонували навчання у Харкові. В 1994 році я поступив у Харківський інститут внутрішніх справ, мене півтора року готували до цього моï вчителі з історії і української мови з 27 школи, за що їм вдячний, бо поступив безкоштовно, а тоді це було важко. Навчання закінчив з дипломом з відзнакою. В 1998 році я вже був призначений на посаду слідчого у Тернополі. Пів року – практика, моїм наставником був заступник начальника слідчого відділу Боднарчук Тарас Дарійович, зараз він працює адвокатом, дуже розумний чоловік, я багато чого у нього навчився. У нього перейняв перший важливий досвід, розслідував різні категорії злочинів.

Як Вас виховували батьки – строго в дисципліні чи більш лояльно?

– Дитинство було цікаве, всі жили в однокімнатній квартирі – тато, мама, я і моя молодша сестра.

Батьки обоє працювали на тернопільській швейній фабриці. Виховувався я в демократичній ліберальній сім’ї, не було в нас строгих обмежень. Вихованням більше займалася мама, вона була досить строга, але добра і справедлива. Юристів в династії не було. Я перший. Але були військові. Батько, коли проходив строкову військову службу, воював в Єгипті, обидва діди воювали в другу світову війну, прадід – у першу світову війну. Батько лише в 98 році зізнався, що він в Єгипті воював, тому що в нього було зобов`язання 25 років не розголошувати цю інформацію, участь наших військ в ту швидку арабсько-єгипетську війну була засекречена.

Розумію, що до військової справи тягнулися всi представники нашої родини. Ще з ранніх років я чув розповіді від обох дідів про те, як вони воювали. Чув розповіді про прадіда, який воював за російську імперію, а, будучи в австрійському полоні, працював, отримував заробітну плату і допомагав сім’ї, яка тут знаходилася, про те, як йому передавали передачі за ті ж гроші. Листи про всі ці події залишилися досі і є реліквією нашої родини. Двоюрідний брат діда 10 років збирав факти про історію родини, з семи поколінь, і видав дуже цікаву книгу. Це дуже хороший приклад для всіх, щоб люди зберігали історію і пам`ятали свій рід, знали звідки і хто вони.

Яким далі був кар’єрний шлях до сьогоднішньої посади?

– Коли я починав працювати, були важкі 90-ті роки, великі (до року часу) затримки по зарплатi, молодим спеціалістам було важко, менi допомагали батьки. (Зараз я часто це розказую молодим працівникам, якi приходять на роботу, щоб розуміли і цінували ті умови, які є у них)

Робота слідчого – важка iнтелектуально, тут ти не можеш працювати наполовину, бо кожна справа – це людська доля, і твоя справедливість і чіткість в роботі впливає на життя людини. Я три роки працював слідчим у міському відділі, потім старшим слідчим – це були найважчі роки в роботі. Я розслідував важкі справи різної категорії, також економічні злочини. Мене запросили в слiдче

управління в економічний відділ, тут працював два роки, розслідував важкі злочини, організовані злочинні групи, розкрадання коштів. В 2002 році мій перший наставник, будучи начальником слідства в місті, запросив мене до себе заступником. Через рік він пішов на іншу роботу і рекомендував мене на його місце начальником слідчого підрозділу в міському відділі міліції. Два роки роботи з великим навантаженням. Багато кримінальних проваджень, багато процесів, які потрібно контролювати, багато підлеглих, комунікація з іншими структурами – прокуратура, суди, де ми супроводжували справи. Цей період мене дуже загартував до труднощів і навантаження, це – неймовірний досвід. 2005 рiк – я перевівся в слідче управління, 9 років я був на різних посадах – від начальника відділу по розслідуванню особливо важливих справ, організованих злочинних груп, до контрольно-методичного відділу, на посаді заступника.

В 2014 році, після революції гідності і зміни керівництва в державі, в березні я став начальником слідчого управління. В жовтні вже виконував обов’язки начальника тоді ще УМВС, а також начальника слідчого управління і першого заступника – пів року виконував

роботу 3-х посад. Вiйна, щомісячнi поїздки на схід, ротації – важкий період.

На посаді керівника поліції Тернопільської області, враховуючи перiод тимчасового в\о, я з жовтня 2014 року. В червні 2016 вже було моє призначення на постійну посаду.

–За що любите свою роботу?

– В роботі поліцейського люблю ïï необхідність. Люди потребують захисту, справедливості, реагування держави на будь-якi процеси. Прості пересiчнi громадяни з багатьма своïми проблемами звертаються до поліції, навiть якщо це не компетенція поліції (а таких звернень на

лiнiю 102 десь половина), ми повинні відреагувати, направляємо в iншi правоохоронні структури, органи державної влади, місцевого самоврядування, щоб проблеми все-таки вирішувати. Бо ми розуміємо, що якщо залишити їх без уваги, це може спровокувати більш важкі наслідки, тому треба втручатися і допомагати.

Що найважче в роботі?

– Найважче – це людський фактор. Внутрішній і зовнішній. Спілкування з людьми – вислухати, зрозуміти, знайти правильне рішення. У штаті у нас 2200 працівників, з них 2000 атестованих осіб. До реформи було десь на 40% бiльше. Це велика кількість людей, які потребують уваги, контролю і організації їх роботи. Найважливіше в роботі керівника – це організація роботи і контроль. I відчуття процесів, які відбуваються, щоб передбачити, проаналізувати i зрозуміти слабкі місця,

де i що треба коригувати. Свою роботу люблю. Але розумію, що нічого вічно не триває. І треба бути готовим до змiн. Колись один мудрий чоловік менi сказав, що з того моменту, коли тебе призначили на посаду, починаеться вiдлiк часу, коли ти з неї пiдеш. Я бачу, що поліція

в Тернопільській області є на доброму рахунку в Україні за показниками, ми робимо свою роботу добре. Це відображається на рівні довiри населення до поліції, на рівні злочинності, профілактики. Робота поліції дуже багатогранна. Те, що бачать люди, це лише малий відсоток, від того масштабу, який ми робимо.

Як вплинула війна, АТО на Ваше життя, на роботу?

– Є моменти, за які я вдячний Богу! По перше, гордий за те, що жодна людина у нас не звiльнилася за власним бажанням, коли був наказ їхати в зону АТО. У всі періоди, починаючи 2014 року, і до сьогодні. Зараз в нас досить пасивна участь в роботі операції об`єднаних сил. 30 чоловік раз у два місяці їдуть на ротацію, блокпост у Лисичанську і участь в рейдових групах по відпрацюванню

сірих зон. Це мінімальна участь. На початку в нас була участь 300 – 350 чоловік, постійні ротації в зоні АТО. В тому числі, робота на блок-постах, розвідувальних груп спецназу, відпрацювання рейдових груп, відпрацювання криміналітету, слідчі експерти, вибухотехніки, кінологи, “даїшники” – всі категорії професій, які є в поліції, були задіяні на Сході.

Ще один важливий момент – нас Бог милував, у гарнізоні тернопільської поліції не було загиблих. Були 14 поранених. Були випадки, коли по 5-6 днів наші люди потрапляли в оточення, але всі живі повернулися додому. Зведені загони тернопільської поліції півтора року знаходилися на першій лінії в Попасній. Були бойові зіткнення, обстріли, поранення. Важкий період для мене, як керівника. По-перше, матеріальне забезпечення, по-друге, бойовий дух людей, по-третє, постійне хвилювання за їхнє життя. Одне розуміння, що хтось все одно це має робити, допомагало триматися всім. В 2016 році міністр збирав начальників зі всіх областей, кожен доповідав про загиблих, поранених, про їхні проблеми, забезпечення. Я, сидячи в черзі між начальниками Івано-

франківська і Волині, зрозумів, наскільки Бог милував нас, що ми не маємо загиблих. У них була дуже сумна статистика. Коли були бойові зіткнення у Вуглегорську, далі Іловайський котел, у них виїжджали на ротацію 50 чоловік, а поверталися – 35… Уявіть собі, як він, як начальник, має зібрати наступну ротацію, наступних 50 чоловік і відправити тим на заміну, коли цих 35 повернулося. Це важко. Вони, звичайно, зараз пам`ятають цих загиблих людей, підтримують сім`ї.

 Про рівень злочинності на Тернопільщині сьогодні, яка у нас ситуація?

Зараз робота поліції оцінюється рiвнем довіри населення до поліції. Ми на сьогодні – в трійці найкращих по Україні. Тут також відображається і рівень злочинності, і ставлення поліції до виконання своїх професійних обов’язків, і всі інші процеси. За останніх 5 років в нас залишилося не розкритим одне вбивство підприємця в Бучачі. І по одному вбивству ми шукаємо організаторів

співвиконавців. Це категорія найважчих злочинів, на які реагує суспільство. Маємо хороші досягнення і показники роботи поліції, у нас хороша тенденція зменшення крадіжок на 20%, зменшення загиблих у ДТП. Це результати профілактичної роботи поліції. Я бачу, що місто Тер-

нопіль стає стабільним і спокійним. І це показник того, що ми – на правильному шляху.

 Поговоримо про Вашу сім`ю – чим займається Ваша дружина?

– Дружина працює юристом в службі судової охорони, була підприємцем, була двічі в декреті.

 Ви строгий батько?

Кажуть всі, що ні. Діти мене поважають, бо слухають.

Хтось з них мріє про роботу в поліції?

– Всім пропонував юриспруденцію, бо хто, як не батьки, відверто про все розкажуть і допоможуть. Ніхто зі старших дітей не захотів. Ще маю двох молодших – 6 i 4 роки, то надіюся на них.

Як любите відпочивати?

– Особистого відпочинку у мене практично немає. Бо всі наші діти потребують уваги, і старші, і молодші. Тому, мій вільний від роботи час належить їм. Люблю волейбол. Нещодавно я очолив громадську організацію федеpaції волейболу в Тернопільській області. Розвиток спорту дуже потребує уваги і підтримки. В нас з цим реальні проблеми. Взяти навіть тих кандидатів, які йдуть до нас на роботу, їх фізична підготовка у більшості слабка.

Робочий графік у Вас не нормований, коли починається і коли закінчується Ваш робочий день?

– 0 8 годині я вже на роботі. У нас започаткована гарна практика — селектор з кожним районом області щоранку, і я вже вранці знаю про всю оперативну обстановку в області. І, якщо все спокійно, до 19 — 20 години я на роботі. Субота, неділя теж робочі. Вихідних у мене немає.

Про що мріє головний поліцейський області і про що мріє просто людина – Олександр Богомол?

– Головний поліцейський мріє про те, щоб у нас було менше злочинів, особливо – важких злочинів, мрію про те, щоб люди могли спокійно ввечері чи вночі йти по вулиці, щоб були в безпеці – на вулиці, на дорозі, вдома. Цій роботі віддаю всі свої сили щодня.

Щодо іншого – мрію, щоб мої діти жили тут, в моїй Батьківщині. Щоб їм тут було комфортно жити, розвиватися, працювати. Якщо ми всі разом, кожен на своєму місті, зможемо досягнути того, що наші діти будуть хотіти жити в Україні, тоді все у нас буде добре!

Дякую велике за розмову і хай всі ці мрії обов`язково будуть реальністю.

Спілкувалася – Наталія ЯНУСЬ.

Журнал “ДЗЕРКАЛО”, №1, вересень 2020 р.