«Прагну довести роботу до ідеалу»

«Успіх не є ключем до щастя. Щастя — ось ключ до успіху. Якщо ви любите те, що робите, ви будете успішним», — сказав іще на початку ХХ століття німецький філософ, лауреат Нобелівської премії миру Альберт Швейцер. І серед тих, котрі йому повірили, та ще й на початку ХХІ століття — Тарас САВЧУК, генеральний продюсер телеканалів «Тернопіль 1» та ІНТБ. Він уже двадцять років робить те, що любить: розвивається, реалізовує професійні амбіції, отримує задоволення від результатів, однак вважає, що поки успіху не досягнув: «Для мене успіх буде на пенсії. Це хатка в лісі біля озера, песики, зелена травичка, паперова книжка…»

— Думаю, такий образ успіху виник у тебе внаслідок наднормової праці. Скільки твого життєвого простору займає робота?

— Останнім часом — двадцять годин на добу. Навіть коли гуляю з псом, то дивлюся новини, думаю, де знайти гроші на втілення тієї чи іншої ідеї, бо завдання продюсера — не тільки придумати проєкт, а й реалізувати його.

— Офіційно ти зайнявся продюсуванням понад рік тому. Але ти ще й верстальник, дизайнер, поліграфіст, журналіст, ньюзмейкер, медіа- і політичний консультант… Кого в тобі більше?

— Люблячого батька і пристрасного коханця. (Сміється. — Авт.).

— В такому разі ти ще й добрий тайм-менеджер! І все ж, твоя професійна багатогранність від того, що ти такий талановитий чи такий непостійний?

— Десять записів у моїй трудовій книжці свідчать лише про те, що я постійно розвиваюся. Усі сфери, які ти назвала, взаємопов’язані, а освоювати нові напрямки спонукала потреба заробляти. Мені шкода було закинути свого часу поліграфію, але газети почали занепадати, треба було перепрофільовуватися. Коли я зрозумів, що текст може і має продаватися, почав писати. Це простіше, ніж переписувати інших. Коли стало ясно, що майбутнє — за інтернетом, почав створювати й розвивати сайти, серед яких чимало успішних. Потім і сайти почали відмирати. Довелося шукати інші шляхи. Захопився відосиками, телебаченням…

— За 20 років ти зверстав близько 400 книжок, створив 6 успішних свого часу газет, 15 сайтів, сотні вивісок і логотипів, кілька разів перемагав у міжнародних конкурсах газетного дизайну… А які досягнення Савчука-продюсера?

— Про це ще рано говорити. Я певною мірою був дотичним до всього, що відбувалося на каналах протягом року. Радий, що нам вдалося вивести на цифровий рівень і «Тернопіль 1», потужно покращити технічну базу. Ми транслювали прощу із Зарваниці на Ватикан. Трансляцію нашої телепремії «Гордість Тернопілля» помітили в Києві, бо такого рівня телевізійної картинки і технічного забезпечення в Тернополі ще не було. Телепремія вдалася, бо ми мали гідний бюджет.

Ми придумали багато крутих проєктів, реаліті-шоу, маємо безліч ідей, знаємо, як захопити глядача. Але… немає партнерів для реалізації того чи іншого проєкту. Наші підприємці не готові дати кілька тисяч на програму чи ролик, які популяризують рідне місто, регіон, «консервують» пам’ятки, що за кілька років можуть зникнути. У нас поки немає розуміння, що високоякісний телепродукт не може коштувати дешево.

Тепер ми працюємо над тим, щоб вивести наші телеканали хоча би на рівень львівських, а це дуже складно. Наша мрія — зробити телебачення про людей і для людей.

— В одному з інтерв’ю ти сказав, що продукуєш інформацію, яку потребує населення: менше тексту, більше картинки. А який твій інформаційний раціон?

— З інформаційних сайтів мені найбільше імпонує стиль «Лівого берега». Якщо щось десь стається — передусім заходжу туди, потім — до інших. Оперативну інформацію беру з УНН. Дивлюся телевізійні новини на інших каналах і на наших — це обов’язково. Слухаю сесію Верховної Ради впродовж усіх сесійних днів, щоб розуміти, що там приймають.

— Ти теж брав участь у минулих місцевих виборах. Думаєш, заняття політикою убезпечить тебе від її результатів?

— Люди приходять у політику з двох причин: захистити свій бізнес або щось змінити. Я хочу змін, бо мені соромно, що в моєї мами пенсія трошки більше трьох тисяч гривень. Бо я 15 років ФОП і розумію, що набирати працівників, розвивати бізнес — це закопувати свою справу, податки її зжеруть.

Я захоплююся республіканізмом і вважаю, що держава має створити всі умови для того, щоб її громадяни були заможними.

— Ти — заможний?

— Я — щасливий, що можу забезпечити дітей, відкласти для них певну суму і жити так, як я зараз хочу: облаштувати собі комфортний побут, повністю перейти на «маки», подорожувати світом, купити якийсь цікавий годинник, бо люблю годинники і зброю… На відміну від грошей. Але я ціную свободу, яку вони мені дають. Замість складати їх я краще куплю річ, яка тішитиме мене. Вважаю, що гроші мають рухатися, це енергія в папері.

— Успіх — теж енергія. Чим ти її привертаєш у своє життя?

— Я завжди горю тим, чим займаюся. Намагаюсь нікого не надурити, не підвести. Завжди дуже відповідально ставлюся до того що роблю. Прагну довести роботу до ідеалу, а не просто зробити, щоби збутися.

У кожній сфері я починав спочатку, проходив усі щаблі й досконало вивчав усі премудрості. Мені навіть оператори не можуть сказати: «А ти спробуй сам». Бо я не тільки спробував, а й достеменно вивчив телевізійну техніку і знаю все про камери, оптику, штативи, світло, як їх виставляти… І так у всьому. Я завжди вчуся, зокрема й у людей, котрі поруч.

— Сподіваюся, і під час цієї розмови ми чогось навчилися одне в одного. Успіху тобі!

Розмовляла Ліля Костишин.